Невблаганно плине час. Близькі люди покидають нас назавжди. Перед родиною постає питання вшанування пам`яті. Поставити на могилі хрест чи пам`ятник? Спорудити цілий комплекс — із скульптурами, підсвічниками, вазами? Зазвичай рідні обирають на власний розсуд, виходячи із своїх смаків та вмісту гаманця. А коли йдеться про відому людину? Чого має бути більше — приватного чи громадського?Де та тонка грань між жалобою за померлим родичем та увічненням пам`яті про публічну особу? Відчути її завжди вдається майстрам-каменярам компанії “Меморіальна архітектура”, що в м.Луцьку. У доробку майстрів — не лише надгробні пам`ятники відомим землякам, як то Василь Гей чи Борис Ревенко, а й облаштування місць, знакових для нашої землі, цілого народу. Це і меморіал на місці колишнього села Красний Сад (територія Михлинської сільської ради Горохівського району) — від тамтешніх трагічних подій 19 квітня 1943 року фактично розпочинається хронологія українсько-польського протистояння на Волині — і подібні комлекси в с.Охнівка Володимир-Волинського району та в с.Гончий Брід Ковельського. У місцях, де пролилася кров учорашніх сусідів, друзів, родичів. Особливо боляче, що зараз, по стількох роках миру й відносного благополуччя, нашому народові знову доводиться ховати своїх найкращих синів — молодих, небайдужих героїв. До вшанування пам`яті полеглих у боях в АТО також долучилися фахівці майстерні. Тут виготовили і надгробки, і меморіальні дошки у пам`ять про загиблих земляків. Меморіальні дошки — вироби, варті окремої уваги. За кожною із них — своя історія. Чи йдеться про видатного освітнього та церковного діяча ХІХ століття Івана Могильницького, чи Петра Мазепу, дошку якому встановлено на вулиці його імені, чи уродженцям Волині, полеглим у боях на Сході. Дві особливих меморіальних дошки “зависли” в майстерні — у прямому та переносному сенсі. Перша — українському кіноакторові та режисеру Андрієві Миколайчуку. Спекотного літа 1985 року він шукав на Волині натуру для зйомки фільму про перши українців — шукачів долі за океаном. Тоді разом із французькою акторкою Еліан Сабате він гостював у самодіяльній народній кіностудії Волинь. Як розповідав її багаторічний керівник, заслужений працівник культури України Борис Ревенко, там досі зберігається крісло, у якому Миколайчук сидів, стіл, на якомі він… станцював чечітку та портрет на стіні. Дошку його пам`яті на стіні кіностудії й планував встановити її очільник. Не склалося… Другу дошку, що наразі прикрашає стіну в офісі майстерні — Юркові Покальчуку, видатному письменнику, перекладачу, науковцю-мовознавцю — каменярі виготовили з власної ініціативи. Юрій провів дитинство та юність у Луцьку, тут навчався у школі та педінституті. Батьківську хату Покальчуків старший брат Олег — письменник та психолог — передав громадським активістам для реалізації проекту “Озерний вітер” (таку назву носить одна з повістей Юрія). Нині тут, на вул.Ковельській, силами ентузіастів створено креативний простір — працюють дитячі гуртки, відбуваються культурно-мистецькі заходи та навіть фотосесії. Майстри вважають, пам`ять Юрія Покальчука має бути увічнена, тож сподіваються на допомогу в цьому небайдужих — митців, меценатів, громадських активістів.
